День пам’яті
Сьогодні день пам’яті нашого дорогого і всіма гаряче улюбленого батюшки. І мені хочеться поділитися своїми спогадами, думками, почуттями. Одразу хочу попросити вибачення, якщо щось не так скажу, але це від душі. Пам’ятаю, сиділи ми якось із батюшкою, розмовляли, і я запитала: "Чому в нашого народу прийнято більше шанувати День смерті Миколая Чудотворця, а не День його народження?" І батюшка відповів: "Світ здобув ще одного Святого". Тож щодо Святого не знаю, не мені, грішній, судити, на те є Господь! Але що ми здобули Молитвеника, я впевнена: за нас, за своїх духовних чад, за своїх рідних, друзів, за своє місто. Знаєте, батюшка дуже любив Одесу. Якось у розмові він сказав: "Я дуже люблю своє місто. Я, якщо хочете, шовініст!" Батюшка був для мене прикладом у багатьох речах: як треба любити Бога; як треба любити людей, як треба прощати кривдників тощо. А їхня з матушкою родина стала для мене зразком справжньої християнської родини. Так, так! Саме вони, батюшка з матушкою, допомогли мені іншими очима подивитися на свою родину і багато що в ній змінити. Ось так! Пішла з нашого земного світу прекрасна людина і Священник з великої літери! Упокой, Господи, його душу і прости йому всі його гріхи вільні й невільні! Амінь.