Перейти до вмісту
ПротоієрейАндрій Прудников

Чому не можна любити Бога з-під палиці

· Статті

Чому не можна любити Бога з-під палиці

Коли я втомлююся і здається, що життя надто важке, то завжди згадую цей уривок зі спогадів афонського старця Паїсія Святогорця про те, як вони їхали до Салонік. "Нам подали вантажівку, вже завантажену всячиною: валізами, апельсинами, рибою, порожніми брудними кошиками з-під риби... У той самий кузов почали залазити люди: діти з Афоніади, ченці, миряни. Хто міг — умощувався на дошках, решта стояли на ногах. Один огрядний мирянин утиснувся на лавку поруч зі мною. Через тісноту йому було дуже незручно, і він почав голосно обурюватися: "Що ж це за неподобство!". А трохи далі від нього сидів чернець, увесь заставлений смердючими рибними кошиками — у бідолахи назовні залишалася тільки голова. Вантажівка рушила в путь розбитою путівцем дорогою, її трясло й розгойдувало на вибоїнах. Вставлені один в один кошики валилися на ченця, і він, намагаючись уберегти голову, відштовхував їх руками. А мій огрядний сусід по лавці й далі голосно висловлював невдоволення тим, що сидів трохи тіснувато. "Ну що ти все кричиш? — умовляв я його. — Подивися, як доводиться твоєму сусідові! Як ти там, отче?" — запитав я ченця. "Тут краще, ніж у пеклі, Геронто", — з усмішкою відповів він. Один сидів і при цьому мучився, а інший радів, попри те що на нього сипалися гори смердючих рибних кошиків.

Бог дав нам вибір, і ми вибираємо щодня: або ми віримо в дбайливого Бога і віддаємо все в руки й волю Його, або намагаємося контролювати життя самі. Про те, як навчитися по-справжньому любити Бога, газета "Сегодня" дізналася в протоієрея Одеського Свято-Архангело-Михайлівського монастиря Андрія Прудникова.

— Отче Андрію, чи можна привчити людину вірити, якщо водити її до храму, умовити читати молитви?

— Бога за вуха не притягнеш. Не можна любити Господа Бога свого з-під палиці або тільки через чужі умовляння. Це дурниця. Віра в Бога — це вибір самої людини. Багато батьків думають, що вони мають переконати дитину вірити в Бога, і навіть думають, що досягли в цьому успіху. Однак за мої понад 20 років служіння траплялися випадки, коли ті, кого "привчали любити" церкву, у 16—17 років раптом переставали ходити до храму і навіть ішли з дому, щоб "відірватися на повну".

— Чому ж так відбувається? Я думала, що діти, привчені ходити до храму, більш захищені від зла і сумнівів…

— Так відбувається тому, що всі ті роки, поки дитина з батьками ходила до храму, вона бачила брехню. Ні, не в храмі. Вона бачила брехню вдома. Дивиться, наприклад: мама з татом кажуть — ти маєш жити за Біблією, дотримуватися заповідей. А самі осуджують, гніваються або ще щось гірше. Тобто вони говорять, але самі так не живуть. Дитина каже — як це вам можна, а мені не можна? Чому? Батьківська відповідь найчастіше така: "Ми дорослі, а ти маленький. Виростеш — зрозумієш".

— А що ж робити?

— Якщо ви хочете, щоб дитина була повноцінним членом родини і повноцінним християнином, перестаньте вдавати з себе суперменів. Бо це брехня. Щойно дитина розуміє, що ви вдаєте з себе супермена, яким не є, вона відмовиться вам вірити. А дитина, яка перестала вірити, перетворюється на чудовисько. Таку собі злобну істоту "без страху й докору". Тому, окрім того щоб привчати дитину ходити до храму, треба знищити прірву між парафіянином і мирянином усередині самого себе.

— Що ви маєте на увазі?

— Я говорю про гру. Коли людина приходить до храму, вона поводиться богобоязливо, але варто їй вийти за межі храму — і перед нами зовсім інша людина. Це страшно! Чому? Тому що свята мати Церква ніколи не схвалювала гри. Віра в Бога — це вибір, який докорінно змінює все ваше життя, а не тільки на території храму. Жити по-християнськи, дотримуватися заповідей і боятися тільки одного — прогнівити Бога — це рішення. Увесь сенс входження на Суд — це твоя вільна воля. Інакше ні про яке Царство Небесне мови бути не може взагалі. Бо в Царство Небесне входить людина, яка має вільну волю і яка прожила життя на свій розсуд. І судять її саме за цим. Інакше знаєш, що вийде?

— Боюся навіть уявити, отче Андрію…

— А вийде так, що після смерті людина прийде на суд і почне обурюватися: "Який такий суд, зачекайте? За що ви мене судите? Я не згоден! До мене приставили Бога, або ангела-охоронця, або біса, або сатану, які змушували мене робити те й те. Але я не винен, це все вони! А мене нема за що судити!". Саме тому свята мати Церква настільки всеосяжна, що дозволяє людині самій вибирати храм, священника. Та що там, навіть місце, де стояти. Адже для багатьох людей дуже важливі і місце, і хор, і атмосфера в храмі, де їм спокійно й добре. Заради цього деякі люди встають о п'ятій ранку, щоб устигнути на богослужіння. Декому шість годин треба на дорогу! Але вони їздять, бо тут, у цьому, вони відчувають дорогу до спасіння, а в цій церкві вони відчувають, що їхні душі спасаються.

— А як знайти свій храм, у якому спасатимешся?

— Це складно пояснити. Це приблизно як ти намагаєшся пояснити чоловікові, чому ця кофтинка тобі сподобалася, а та — категорично ні. Але як чудово, коли люди кажуть: це моя церква, це моє місце, це мій улюблений хор. Чому? Тому що людина знайшла себе в церкві. Ти часто чуєш, що треба шукати Бога. Але людина, яка не знайшла себе, Бога не віднайде. Бо Бог — у її серці, і Він є любов. Без Бога в серці людина перетворюється на ділка по життю і стає порожньою по суті.

Джерело: Сегодня