Перейти до вмісту
ПротоієрейАндрій Прудников

Казки-щоденники: свобода пустельника

· Зі щоденників

Казки-щоденники: свобода пустельника

Монастирські казки 1

5 черниць вирішили поділитися одна з одною — у кого скільки гріхів. Говорили, говорили й розійшлися. А кожна подумала: "Добре, що я не така грішна, як мої сестри". А ви коли каялися востаннє?

Монастирські казки 2

2 черниці посварилися й пішли до ігумені з'ясовувати стосунки. Поки йшли, кожна придумала, що казати ігумені, як себе виправдати, а іншу — звинуватити. Прийшли — а ігумені немає, поїхала. Посиділи, посиділи, помирилися й розійшлися. А ви теж до начальства бігаєте?

Монастирські казки 3

В одному монастирі 100 черниць вирішили зварити суп. І кожна принесла щось своє. Та тільки виявилося, що продукти були гнилі. Кожна принесла те, що їй не потрібне, вирішивши, що в спільній каструлі одну гнилу картоплину ніхто не помітить. Зварили й почали плюватися — суп же несмачний! А ви з чого свій суп варите?

Монастирські казки 4

Одна черниця стояла на сповіді, каялася в гріхах, а сама слухала біса, який казав їй: "Ти не така, ти найкраща, ти краща за ту, іншу!". Черниця слухала, вірила й погоджувалася. А потім повернула голову в інший бік і побачила Ангела, який стояв і плакав. Повне покаяння має бути не лише в словах, а й у серці.

Монастирські казки 5

Одну поважну черницю призначили на просте послух. Вона пішла його виконувати, але весь час сердилася — як же її, таку досвідчену й літню, призначили раптом мити підлогу! А потім побачила, як Господь замість неї шваброю підлогу миє. А ви давно підлогу мили?

Монастирські казки 6

Одна стара черниця казала собі так: "Я добре жила, молилася, трудилася — отже, я потраплю до раю". "1:0 на мою користь", — подумав на це біс. А ви давно в монастирі живете?

Промисел. Господь милосердний, поки ми покаянні.

Виправдання. Треба мати звичку всіх виправдовувати. Будеш усіх виправдовувати — будеш усіх любити. А будеш любити — і Господь виправдає тебе.

Усе тимчасове. Нині довкола — постійне бажання всім володіти. Я зрозумів велику свободу пустельників. Їм нічого бажати! І не тому, що чогось немає чи нема навіщо. Вони вільні від речизму, від цієї постійної гонитви за чимось. Навіть у монастирях це неминуче. Кращий хрест, краща ряса... Що ти можеш дати пустельникові? Гроші? Що він на них купить? Євроремонт своєї келії? Навіщо? Усе це тимчасове. Ось саме — тимчасове!

Запитання. Ми ставимо їх постійно. Щось шукаємо, чогось домагаємося, у чомусь сумніваємося. І питаємо, питаємо без кінця і краю. Але чи так уже потрібні нам ці запитання? Хоча, може, запитання — це наша можливість учитися, пізнавати. Можливість, закладена в нас Господом Богом...

Джерело: Сегодня