Перейти до вмісту
ПротоієрейАндрій Прудников

Таємні щоденники: льодяники для віри та новела «Яхта»

· Зі щоденників

Таємні щоденники: льодяники для віри та новела «Яхта»

"Льодяники для віри. Найзвичайнісінькі, різнокольорові такі, 50 копійок за кульочок, гривня за кіло. Колись їх монпансьє називали. Нічого в них примітного, просто льодяники. Я й не думав, що це — теж дорога до Нього. У цьому наша біда — ми надто буквально розуміємо слова. Дорога — значить, із бордюрами й стовпчиками обабіч. Та тільки ж дорогою чи входом може бути що завгодно. І якщо дано тобі побачити все це — то не буде для тебе зачинених дверей і непрохідних доріг.

Але чому ж льодяники, запитаєте ви, що в них особливого? А що ви відчуваєте, коли берете їх до рота? Дитинство? Так, але не просто дитинство, а сонячну його частину. Найщасливішу! Придивіться, наприклад, як молиться дитина... Вона без сумніву бачить Бога, дивиться просто на Нього. Бо немає в дитині запитань. Згадайте, чого вимагали від Господа юдеї, коли Він був з ними? Доказів! "Дай нам чудо!" — кричали вони. Дитина ж не ставить запитань. У ній немає сумнівів. Вона все знає. Її світ простий і зрозумілий усім. Межа між чорним і білим чітка й не розмита.

Це вже потім ми для себе вигадали безліч відступів, пояснень, хитрощів — тільки щоб пояснити свої гріхи. Виправдатися. Слово ж яке гидке... А що ми вигадали для покаяння? Для усвідомлення своїх гріхів? Небажання бачити свої мінуси притаманне всім. І тільки діти й старці здатні на миттєве покаяння. Одні — бо ще не мають неправди, інші — бо вже позбулися її".

"Іноді життя і доля людини сходяться у вузеньку точку. Як перемичка в пісочному годиннику. І здається, що ця тіснота буде вічно — молитва в цю годину дуже ревна і слізна... Але минає час, проблема розв'язується, і молитва наша, мов струмок, що пересихає, — стає дедалі меншою, меншою і меншою... Який сором".

"Після сильного фізичного болю настає спустошення — стан, коли нічого не хочеться. Так само й після тяжких духовних проблем — найнебезпечніший стан саме спустошення. Бо духовна війна ні на що не схожа, і перепочинок тут неможливий. Він рівнозначний смерті..."

"Дух злоби — диявол найчастіше завдає новоначальному християнинові удару по найчутливіших місцях нашої душі. Близькі. Батько, мати, сестра чи брат, дружина чи син можуть повстати на тебе за ім'я Христове. Не бентежся. Добро і зло давно вже воюють за душі християн".

"Скільки разів я бачив у храмі людей, які стояли на колінах і щось слізно просили в Бога... Бачив, як вони отримували те, чого просили. Але тільки одне залишає неприємний осад. Дуже небагатьох я бачив потім у церкві для того, щоб подякувати Богові.

У повсякденному житті ми вважаємо нормою подякувати одне одному за щось. То чому ж ця норма не переноситься на наше духовне життя? Що нам заважає? Чи не наш егоїзм?! Ти киваєш головою, читачу? Ти згоден? Кажеш собі: завтра чи післязавтра обов'язково піду до храму! А ти справді підеш?"

"У нього була мрія. Не просто мрія — частина життя. Якось, років у 16, він потрапив до друзів своїх друзів у гості на шашлики. І ось після чергової пляшки шампанського хтось запропонував поїхати на Колькину яхту. Яхта?? У Кольки??! Щось спалахнуло всередині й затріпотіло... Це навіть і пояснити важко. Море, шум прибою і запах йоду. Вони опинилися на яхті. Згодом він зрозумів, що то була простенька яхта. Навіть не яхта, а так — великий човен. Але цього дня він помер для звичайного життя і народився знову іншою людиною, лише зовні схожою на колишню.

Відтоді багато що змінилося. Але скільки минуло часу — він не знав. Не до того було. Час просто минув. Він став не просто знавцем яхт і всього, що стосувалося виходів у море, — він був провідним експертом у цій галузі. І ось настав той день, коли він стояв на пірсі й дивився на свою красуню. Він вибрав її давно і багато працював для того, щоб назвати її своєю. Чек підписано, ключі передано, папери оформлено. Усі пішли. Сил більше немає, він тихенько сповзає по якійсь залізяці й плаче. Вранці на пірсі його знайшов сторож і викликав поліцію. Поліцейський швидко заповнив папери і, йдучи, сказав: "92, зовсім сивий і самотній, і професор, а в море так і не вийшов".

Джерело: Сегодня